Опитування

Чи відвідуєш ти групу по вивченню Біблії в помісній церкві?

Біблія online

Media West -2012

Головна


Четверо рівнян побували на місіонерстві в Африці!

Друк

Новини - Всеукраїнські новини

Викладаючи лекції у духовних навчальних закладах, пастор із Нью-Йорка Девід Хакет часто повертався спогадами до духовно насичених днів місіонерства в Африці і міг довго розповідати про цю країну та її нужденний народ. Студенти захоплено слухали його історії, адже нікому з них ще не довелося побувати на тій екзотичній африканській землі.

Аж раптом під час чергової розповіді пастор Девід зупинився, уважно приглядаючись до кожного із присутніх. Немов блискавка, у ту ж мить його осінила ідея. «А чому б вам не побачити це все на власні очі і не поїхати в Африку на місіонерство?!» - цілком впевнено сказав він. У класі запанувала тиша. «Хто хоче поїхати до Африки?» - вже більш ствердно запитав викладач. Довго не розмірковуючи, 4 студенти взнак згоди підняли руку. Інші продовжували мовчати, до кінця не збагнувши, що діється. «Добре, ви поїдете в Африку!» - радісно проголосив пастор Девід. Усі зрозуміли, що це був не жарт, а серйозна пропозиція. Тоді піднявся цілий клас рук, але вже було пізно. «Перші 4 людини, які підняли руки, поїдуть зі мною», - виголосив своє остаточне рішення викладач.

Серед тих чотирьох щасливчиків був заступник директора Рівненської Духовної семінарії (м.Рівне) Олександр Третяк, викладач семінарії Оксана Вітюк та ще двоє студентів – Мелащук Віталік та Павло Анастасін. Саме вони разом із групою американців вирушили на місіонерство в Африку. Про те, з якими враженнями вони повернулися із поїздки та як проходили місіонерські дні, дізнаємося із фоторепортажу та з розповіді Олександра Третяка:

Фото 10069 Робота кипить… Впродовж 14 днів місіонерства вони проповідували не тільки словом, але й ділом. «Метою поїздки, - розповідає Олександр, - було поширення Слова Божого серед населення Ганни, та допомога в організації церкви у місті Кейпкоаст, також ми допомагали будувати сирітський будинок. Наступного року планується відкриття цього приюту, в якому буде жити та навчатися близько 200 дітей-сиріт».

Фото 10189 Варто лишень побачити, з якою радістю африканські діти зустрічають білих людей. Авжеж вони знають, що ці люди приїхали не з порожніми руками. Десь там у пакетах є довгоочікувані «тоффі», цукерки. Деякі із дітей ніколи їх не бачили. Тому, збираючись у дорогу, місіонери знали, що в першу чергу треба з собою взяти. «Діти не відходили від нас, - продовжує розповідь Олександр, - їм було цікаво побачити і торкнутися білої людини, а особливо їх дивувало наше волосся. У африканців воно кучеряве і жорстке, мов мочалка. Особливо захоплюючим заняттям для діток видалося гладити нас по голові і перебирати сипуче та гладке волосся».

«Вперше зустрівшись із африканцями, мене здивувало те, наскільки вони відкриті для допомоги, - ділиться Олександр. – Приїхавши до Африки, ми спакували увесь вантаж у машини. Одна машина була повністю заповнена подарунками для дітей. По дорозі відпало колесо, і ми зупинилися. Хтось із перехожих, довго не думаючи, підійшов і почав допомагати. Вони усі разом підняли вантажівку і прикрутили колесо». Африканці відкриті і гостинні. От тільки дуже бідні.

Заїжджаючи у їхні поселення, треба бути дуже обережними. На радощах та в очікуванні отримати якийсь дарунок, найчастіше цукерки, африканці просто юрбою можуть кинутися назустріч, і вмить розібрати увесь вантаж. Знаючи цю особливість, аби перестрахуватися білі люди заздалегідь попереджують: «Васса», - що означає у нас нічого немає. «Аби дісталося кожному нужденному, ми вистроїли їх вряд, - веде мову далі, - і попросили діяти за правилом: тим, хто отримав пакунок, протягнути руку вперед із зігнутим кулаком, а тим, хто ще не отримав – із розгорнутою долонею. Таким чином ніхто не лишився без дарунка».

Такий вигляд мають їхні домівки. Звичайний каркас із кілочків бамбуку заліплений глиною. Не весело довелося проводити час білим людям, коли їх поселили у так званий готель, сусідами у якому були ящірки та інші плазуни. Та що вдієш: віддали найкраще, що мали.

Це не окраїна поселення, а центр міста, а точніше його будні. Щось схоже на каналізаційні люки, ледве прикриті дошками. Можна лишень уявити, якими запахами просякнуте повітря при температурі повітря від 45 до 60 градусів за Цельсієм. До речі, найвища температура повітря, що була зафіксована у Гані – +75 градусів.

На вулицях міста надзвичайно брудно. У мішанині запахів вирізняєш знайомий запах риби. Риби тут багато. Саме вона є одним із найпоширеніших та найприбутковіших продуктів торгу. Тому часто на дорогах міста можна зустріти ось таких торговців. Ця жінка не лише несе піддон із рибою, а ще й, як помітили, несе за своєю спиною дитину. У такий спосіб африканські жінки носять своїх діток.


Як не пробували українці носити на своїй голові ці великі тарілі із вантажем, без підтримки ніяк не вдавалося. Ще б, африканці цьому вчаться з дитинства. Вони нічого не носять в руках. Навіть довгі кілки бамбуку теж складають на піддони і переносять усе це на голові. Цікаво, що в Індії у такий спосіб переносять речі лише жінки, а в Африці – це загальноприйнятий метод як для жінок, так і для чоловіків.

Кожне із африканських поселень має свого вождя, який виконує роль місцевого управителя. Саме йому належить право скликати общину та вирішувати нагальні питання дня. «Це виглядає приблизно так: вулицею йде чоловік і б’є у барабани, - згадує Олександр. – Таким чином він посилає позивні, що пора іти на «віче». Без його згоди проникнути до общини та зав’язати спілкування не можна. Обов’язковою умовою є його одобрення. На цій фотографії місіонерська група зустрілася із вождем поселення Бамбо (негр у нижньому ряду).

Як місіонери наші четверо земляків несли благу вістку не лише у церкви при євангелізаційних зустрічах, а й перехожим, серед яких доволі часто траплялися і люди мусульманського віросповідання. Побували вони також і в Технічному коледжі. Як свідчить Олександр Третяк, африканці надто емоційно реагують на проповідь. Це звично, якщо під час вашої проповіді багаточисельна аудиторія встане і заспіває «Алілуя!» або під напливом емоцій просто заплеще в долоні. До речі, невід’ємною частиною їхньої культури є танець. Взнак вітання гостей африканці стають в коло і, пританцьовуючи, водять хороводи навколо тих, хто їх приїхав провідати або хто у них вперше. Таким чином вони виражають радість і повагу. Без цього їх настільки важко було б уявити, як і українців без сала.

Традиційно саме в таких наметах африканці проводять зібрання. «Буваючи на євангелізаційних зібраннях, я був здивований тим, які великі натовпи людей виходять до покаяння. Це, звичайно, виглядає піднесено, але чомусь із тієї великої кількості людей одиниці лишаються в церкві, - зауважив Саша. – Колись із подивом я дивився відеокасети із євангелізаціями, які проводив в Африці Рейнхард Боннке. Тоді тисячі людей виходи наперед, аби покаятися у гріхах. Зіткнувшись із реальністю, я зрозумів, африканцям легко покаятися, але важко втриматися біля Христа». Серед африканського населення немає таких, які б не сповідували жодної релігії. Там здебільшого поширений іслам, християнство та язичництво у формі шаманізму. Радує те, що між мусульманами та християнами немає сутичок. Деякі діти із мусульманських сімей відвідують християнські школи, вивчаючи таким чином християнську догматику, багато хто таки навертається до істини.

Фото жінки із рубцем на щоці. Африканська культура виражена не лише у побуті, спілкуванні, але й залишає свій відбиток на зовнішності людей. Так, рубець, що на правій щоці цієї жінки, є також даниною культури. Такий надріз шкіри роблять взнак приналежності до певного клану.

Одним із найбільш вражаючих спогадів залишилися після служіння у поселенні африканців-рибаків. Це поселення вирізняється від інших тим, що тут кожен із діда-прадіда замаймається рибальством. Це їхній єдиний заробіток на життя. Саме на узбережжі такого поселення була організована церква для рибаків, куди вони сходяться послухати Слово Боже. Іноді можна навіть відпливати на човні в океан так, як це було за часів Христа.

Не думайте, що це гра у перетягування канатів. Усе набагато серйозніше. Саме у такий спосіб проходить процес рибальства, а точніше, витягування того, що вдалося зловити. Для того щоб розставити сітку, рибаки відпливають на 10 км від берега та простягають сітку в обхват шириною в 3 км. Канати прив’язують до найближчих пальм. А витягувати сітку із виловом доводиться вручну. 40 рибаків почергово вистроюються по обидві сторони одного канату і за відпрацьованою системою поривчасто тягнуть канат на себе. Є група інших, які сидять та підхоплюють мотузку, що обкручує пальму, навколо якої вона прив’язана. Не побачивши цього на власні очі не збагнеш, наскільки це тяжкий труд. «Коли нам сказали, що ми можемо поїхати та половити рибу, - ділиться спогадами Олександр, - ми неймовірно зраділи, авжеж, думали, відпочинемо,після важкого будівництва сирітського будинку, але такого ми не чекали». Впродовж цілого дня доводилося стояти біля канату, щоб витягнути сітку. Від такої праці у тих, хто «першачок», відразу натираються мозолі. У вроджених рибалок руки, набиті до такої роботи, навіть форму мають відповідну, а для європейців знадобилося зовсім мало часу, що на руках з’явилися кровоточиві рани. Єдиними днями, коли африканці-рибалки відпочивають від своєї традиційної справи є неділя та вівторок. Та навіть під час, здавалося б, такої рутинної роботи вони славлять Бога. Поривчасте витягування канату супроводжується такими ж поривчастими вигуками, словами пісень, якими вони славлять Бога. Це захопливе видовище.

Це теж не менш захопливе видовище і особливо тоді, коли ви цю досить норовливу рептилію сплутаєте, приміром, із макетом. А так сталося із Олександром Третяком. Віддалившись від команди, він побачив такого красеня і вирішив, що це так собі неживий крокодильчик. Потрусив його за хвоста – ну, зовсім, як живий. Тільки хотів сісти на спину, як до Олександра у збентеженому вигляді підбігає один із наглядачів. Він пояснив, що тварина у стані сплячки. Вона спокійна, бо нагодована. З’ївши вдосталь риби, крокодил вирішив поспати, тому і не зреагував на такі відважні жести.

Ця фортеця закарбувалася у пам’яті чорних людей як символ жорстокості та насильства над неграми. Моторошно дивитися в її сторону. Усе стає зрозуміло, коли ознайомлюєшся із історією цієї споруди. Саме тут колись катували негрів, утримували рабів, щоб далі переправляти їх в інші країни світу як робочу силу.

Кожен, хто наближався до цих дверей під назвою «Двері без повернення», розумів, що виходу на свободу вже не буде. Він навіки раб, бо саме через ці двері почергово групами виводили рабів до судна, яке доставляло людей у призначені місця.

Слава Господу, що ті страшні часи скінчилися. Тепер чорношкірі люди отримали довгождане право на свободу, а найголовніше, що Господь хоче дати їм Свою свободу, свободу від злих духів шаманізму, від бідності та відкритися для них Спасителем. І саме тому Він посилає у африканські поселення Своїх рабів, аби ті звіщали Слово Істини. Радісно дивитися на таких маленьких діток, які, схиляючись перед Ісусом, моляться і щось по-дитячому просять. Хтозна, можливо, це вкотре «тоффі», а може, просто тепла та опіки від білих людей.

«Особливу потребу африканське населення має в освітніх закладах, - завершуючи розмову, говорить Олександр. – Там немає шкіл, тому будь-які починання у цій сфері вітаються. Цим користуються місіонери, створюючи духовні заклади та викладаючи християнську етику, інші біблійні предмети, та окрім цього, даючи дітям базові знання із загальних предметів».

Навіть переглядаючи фотографії, можна помітити той стан бідності та цивілізаційної відсталості африканського народу. Скількох місіонерів потрібно для цього краю, аби підняти людей, аби пробудити тих, хто лишень на емоціях покаявся і, не утвердившись в істинах Божих, відійшов. А скільки людей потребує зцілення від хвороб, звільнення від нечистих духів, та й просто матеріальної допомоги. Вони чекають цього, а Бог посилає нас, білих людей.

Ірина НАУМЕЦЬ

 

Повідомлення 

 
#2 РДСА 2013-05-12 02:36 Цитую evgenia:
Як можна стати місіонером?
Чи є такі церковні організації?

www.rdsa.rv.ua - якщо э бажання - звертайтесь.
Цитувати
 
 
#1 evgenia 2013-03-18 22:18 Як можна стати місіонером?
Чи є такі церковні організації?
Цитувати
 

Останні коментарі